Соцпрацівниця Яна та її важелі впливу

«Я вживав наркотики десять років. Це продовжувалося б і сьогодні, якби дружина не поставила ультиматум. Я мав почати лікуватися, щоб зберегти сімю».

Іванові 35 років. З них пять років він «на програмі». Замісна підтримувальна терапія – шанс, який дозволяє людям з наркозалежністю жити звичайним життям, ходити на роботу та будувати сімю.

Соціальна працівниця громадської організації «Клуб «Шанс» Яна Дейнека розповіла, чому потрібно допомагати наркозалежним і як це роблять у Сумах.

У кабінеті зниження шкоди від вживання ін’єкційних наркотиків стоїть повний паперів і роздаткового матеріалу стіл. Поруч – диван і пару стільців. Сюди щодня приходить близько 300 пацієнтів замісної підтримувальної терапії аби отримати чисті шприци, спиртові серветки, лубриканти, презервативи. Щодня окрім того, щоб просто вручити зібраний пакунок, соцпрацівниця Яна на хвилину стає психологом, другом, лікарем-консультантом, юристом.

Соцпрацівниця Яна та її важелі впливу

Дівчата й хлопці, – кажу я їм, – ви у мене такі красиві. Я хочу, щоб ви були такі ж красиві не лише зовні, а й всередині.

Вікова категорія, соціальний статус чи стать – речі, на які «наркотик не звертає уваги». Яна каже, що вік пацієнтів ЗПТ у Сумах від 22 до 60 років.

Коли є гроші та сили шукати наркотик – вони не прийдуть. До мене вони потрапляють, коли вже втомлюється душа.

Один із тих, хто довгий час не приходив, але врешті «став на програму» – Іван. Свою історію розповідає на одному подиху: «Захворів, прооперували, знеболювальні не діяли, почав «колотися».

Далі дружина сказала обирати – або вона, або наркотики. П’ять років тому, із десятирічним стажем вживання, Іван потрапив до кабінету ЗПТ у Сумах. Так розпочалася його відмова від вуличних наркотиків.

Я не колюся вже три роки. Тепер думаю, як піти з програми. Думаю поїхати на заробітки, відгородитися від цього кола спілкування, перетерпіти місяць-два. Потім, правда, доведеться ще півроку перехворіти «мізками». Я нещодавно зрозумів, що у перші півроку без наркотиків, не було ні єдиного дня, аби я про них не думав.

Головною заслугою ЗПТ для Івана стало працевлаштування. Якщо раніше зранку потрібно було шукати гроші, потім – дозу, та відразу думати про наступну, то зараз після прийому терапії він йде на роботу, потім приділяє час сім’ї.

Доки ми спілкуємося з Іваном, Яна консультує клієнтів. Коли двері за останнім зачиняються, говорить, що кожному з них у першу чергу потрібна дружня підтримка. Більшість пацієнтів потрібно «вести за руку»: вони соромляться звертатися в лікарню, нічого не знають про інфекційні захворювання.

Соцпрацівниця Яна та її важелі впливу

Був випадок, коли у одного з пацієнтів виявили гепатит. Він щиро думав, що підхопив його через наркотик, який вживав. Тобто не через кров, а саме через речовину, яка, на його думку, «була заражена». У таких випадках доводиться пояснювати шляхи передачі захворювань, розповідати, як зменшити ризики та убезпечити себе. Розповідаю все, що знаю сама. Не соромлюся шукати додаткову літературу, читати в інтернеті або запитувати в колег медиків.

Взагалі, прийняти свій статус чи хворобу, – говорить Яна, – дуже складно. І саме через це важко зробити перший крок – звернутися до спеціаліста, розпочати лікування, стати на антиретровірусну терапію, яку призначають при ВІЛ-інфекції.

Спочатку я намагаюся ближче познайомитися з людиною. А далі просто питаю: «А чому це ти не хочеш стати на антиретровірусну терапію? Яка причина?». А причини бувають різні: хтось як маленька дитина боїться йти в лікарню, хтось не хоче здавати аналізи, лякається побічних ефектів від медикаментів. Комусь взагалі все одно – так і говорять: «Скільки проживу, те й моє». Доводиться шукати різні важелі впливу – діти, близькі люди, друзі. На кожного можна подіяти різними словами. Головне, їх підібрати.

Окрім кабінету ЗПТ в Сумах, Яна їздить з мобільною амбулаторією громадської організації «Клуб «Шанс» в районні центри Сумщини. Там вона також зустрічається з клієнтами ЗПТ. Говорить, у районах споживачі наркотиків не звикли, що вони можуть звернутися до когось зі своєю проблемою. Для них вона щоразу готує лекції про ВІЛ, туберкульоз, гепатити, полінаркоманію. Розповідає, скільки живе вірус в краплі крові, навіщо потрібно проходити флюорографію тощо.

Соцпрацівниця Яна та її важелі впливу
Соцпрацівниця Яна та її важелі впливу

Вони говорять зі мною про все. Я їм так і кажу: «Пацани, не соромтесь». Думаю, я їм вже як сестра.

Яна говорить, за сім місяців роботи бачила розвиток пацієнтів, які лише розпочинали приймати терапію. Трішки більше, ніж за півроку вони «ставали зовсім іншими людьми».

Пацієнти приходять на ЗПТ змучені вічними пошуками наркотиків. Вони звикли шукати, «рішати», обманювати, красти, аби лише знайти й купити дозу. Це великі гроші, якщо їх немає – треба знайти. І як вони при цьому виглядають їм все одно. За сім місяців я бачила, як люди докорінно змінюються на краще. Вони соціалізуються, перевтілюються як ззовні, так і зсередини.

Програму замісної підтримувальної терапії ввели в Україні близько 15 років тому. Це – форми медикаментозного лікування людей, які страждають від опіоїдної залежності. Загалом, у кабінетах ЗПТ працюють з двома видами лікувальних препаратів, які видають хворим: бупренофіном і метадоном.

На Сумщині така програма працює вже 10 років і реалізується у вісьмох кабінетах ЗПТ у Шостці, Середина Буді, Лебедині, Бурині, Кролевці, Охтирці, Конотопі, Ромнах і Сумах. Пацієнтами ЗПТ є близько 500 людей.  

КЗ СОР “Обласний наркодиспансер” став першим комунальним закладом в Україні, який закупив послуги у громадської організації «Клубі «Шанс». Тепер саме їх соціальні працівники забезпечують супроводом пацієнтів ЗПТ, проводять консультування, групові заняття та заняття з близьким оточенням. На все це тогоріч виділили 120 тисяч. Цьогоріч – 287 500,00 гривень.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *