Історія сумчанина, який подолав туберкульоз

Майже два роки лікування від туберкульозу, п’ять місяців з яких – у стаціонарі. Ще півтора роки щоденного відвідування лікарні, де видають пігулки. Денис Ревенко розповів, як це пройти шлях від пацієнта до представника “TB-People Ukraine” на Сумщині та чому віднедавна хворим на туберкульоз не потрібно самостійно ходити у медзаклад за ліками.

Денис дізнався, що має підозру на туберкульоз, коли проходив медичну комісію у військоматі. До цього із симптомів був лише незначний кашель, на який він не звернув увагу. Далі хлопець пройшов два місяці безрезультативного лікування. Призначені препарати не діяли, а дірки в легенях лише збільшувалися. Туберкульоз виявився мультирезистентним, тобто стійким до медикаментів. Попереду були п’ять місяців лікування у протитуберкульозному диспансері.

Історія сумчанина, який подолав туберкульоз

На дворі 2012 рік. Із розваг у закритому приміщенні лікарні – шахмати, книги й телевізор. У когось вже були перші смартфони, але ще не було інтернету. Зранку та ввечері – дві години прогулянки на подвір’ї медзакладу. У обід – тиха година.

У моєму відділенні лежали люди, які вже хворіли на туберкульоз та мають стійкість до препаратів. Вони або не долікувались, або захворіли повторно. Більшість з них – колишні ув’язнені. Для мене була складною саме ізоляція від друзів і близьких, від того кола спілкування, до якого я звик. Від роботи та сім’ї.

Денис говорить, умови у стаціонарі були хороші, а нестачі медикаментів на момент його лікування не було.

Коли мені сказали, що в мене проблеми з легенями, то я подумав: “Хоч би не туберкульоз”. Мені здавалося, що це не лікується. Думав “все, гайки”. Я запитував у лікаря, чи це серйозно, а він відповідав “Так”. У мене було мало інформації про захворювання. Я зрозумів, наскільки це може бути серйозно, лише коли познайомився з хлопцем, у якого залишилося половина однієї з легень.

Після п’яти місяців перебування у стаціонарі розпочалося амбулаторне лікування. Щодня Денису потрібно було прийти в лікарню в Сумах, відстояти в черзі, отримати препарати і випити їх під наглядом медика.

Хвороби вже не було, я не розповсюджував паличку, але потрібно було завершити курс лікування. Це було надзвичайно незручно, потрібно було встигнути заїхати за препаратами або до роботи, або під час обідньої перерви. За один раз я приймав 12 таблеток, після яких часто був побічний ефект. Якби я міг брати таблетки після робочого дня, то весь цей “шторм” було б легше витримати вдома.

На цьому етапі пропустити прийом таблеток здавалося найстрашнішим. Якщо призупинити лікування, то стійкість до препаратів могла повернутися.

Боятися, що не встигнеш забрати ліки, що доведеться “відпроситися” з роботи. Боятися, що не встигнеш вчасно повернутися в офіс. Відміняти всі зустрічі на ранок, відміняти всі зустрічі на обідню перерву. Щодня бігти по препарати до лікарні. Ось що продовжувалося півтора роки/п’ять днів на тиждень.

Коли лікарі сказали, що повністю здоровий – з’явилося відчуття свободи.

Сьогодні Денис Ревенко – представник ТБ-спільноти в Сумській області. Його місія – боротися за покращення надання послуг для людей, які хворіють на туберкульоз.

Хоч на цій посаді я не так давно, але вже є ідеї, в якому напрямку потрібно рухатися. Лікар бачить проблему зі свого боку, влада – зі свого. Щоб приймати правильні рішення – потрібна думка людини, яка перехворіла на туберкульоз. Моя місія саме в тому, щоб доносити цю думку.

І хоч раніше в Україні всіх хворих на туберкульоз обов’язково госпіталізували, як мінімум на два місяці, сьогодні принцип лікування туберкульозу переглядають та зосереджують на потребах пацієнтів. Акцент роблять саме на впровадженні амбулаторної моделі лікування.

Цього року вперше в Україні державна установа Сумський обласний центр громадського здоров’я закупила через систему Prozorro соціальні послуги супроводу хворих на туберкульоз, які перебувають на амбулаторній фазі лікування. Серед шести учасників процедури переможцем визначили Сумську обласну громадську організацію “Клуб “Шанс”.

Відтепер пацієнти амбулаторної фази не повинні самостійно їхати в лікарню за медикаментами. Кожного дня соціальні працівники громадської організації самостійно забезпечують хворих медикаментами та контролюють прийом препаратів.

Одна із таких соціальних працівників – Тетяна Шалашенко. Щодня вона працює з шістьома пацієнтами. Зранку приїжджає в лікарню до фтизіатра, отримує препарати, розвозить їх хворим і контролює прийом ліків.

Є пацієнти, з якими ми зустрічаємося десь на вулиці, поблизу роботи чи під будинком. Є ті, яким приношу ліки додому. Кожен призначає місце зустрічі, щоб воно було йому зручним. Графік також підбираємо індивідуальний для кожного, – говорить Тетяна.

Один раз на місяць пацієнти з мультирезистентним туберкульозом отримують мотиваційні набори від соціальних працівників. До них входять пакунки рису, гречки, локшини (вермішелі), цукор, олія, печиво, чай, тушонка, рибні консерви. Ті, хто має чутливу форму, також отримують такі набори, але один раз за період лікування. Це певна мотивація продовжувати та не переривати прийом медикаментів.

Вони дуже задоволені, що ми до них приходимо. Це значно полегшило їм життя. Уявіть собі, у мене є пацієнт, який щодня мав ходити пішки в інший кінець міста за таблетками. У людини просто немає коштів, щоб їздити на маршрутці. Окрім цього, дехто скаржиться на побічний ефект: нудоту, запаморочення. Через це їм важко добиратися з лікарні додому, страшно втратити свідомість, переходити дорогу. А взагалі, з кожним треба поговорити, проконсультувати, порадити, постійно мотивувати не опускати руки, – стверджує соціальний працівник.

Загалом у громадській організації “Клуб “Шанс” зараз працює близько 40 соціальних працівників. Вони надають супровід 143 пацієнтам з чутливим туберкульозом і 134 з мультирезистентним у Сумській області.

Щорічно на Сумщині виявляють близько 600 хворих на туберкульоз. З них близько 70% мають відкриту форму захворювання. Минулоріч у області від туберкульозу померло 93 особи, у 2016 році – 103. Загалом в Україні реєструють більше 20 тисяч нових випадків захворювання на туберкульоз кожного року.

У 2017 році в Сумах 6% хворих перервали прийом препаратів. 

 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *